Виверження вулкана Тонга досягло меж космосу: науковці здивовані подіями, що відбулися далі.

На кінець 2025 року рівень вологості в атмосфері все ще перевищував норму.

Виверження вулкана Хунга-Тонга-Хунга Хаапай у 2022 році викликало аномальне охолодження стратосфери, замість очікуваного підвищення температури, повідомляє Daily Galaxy.

Головним фактором у цій ситуації є 146 тераграмів водяної пари, яку вибух фактично “виштовхнув” у небо. Ця кількість становить 10% від загальної вологості, що зазвичай присутня в стратосфері. За словами вченого Луїса Мільяна з Лабораторії реактивного руху NASA, цей обсяг майже в чотири рази перевищив показники знаменитого виверження Пінатубо 1991 року.

Причиною аномалії стала глибина, на якій активувався вулкан. Кальдера розташовувалася на глибині 150 метрів під водою. На думку дослідників, це ідеальна глибина: достатньо низька, щоб магма перетворила океанську воду на пару, але водночас достатньо мілка, щоб тиск води не стримав вибух. В результаті вода захопила сірку, яка мала б нагріти атмосферу, і замість цього в небо піднялася пара.

“Водяна пара випромінює тепло. Вона не утримує його”, – пояснюють науковці незвичайний ефект охолодження.

Поки сульфати від звичайних вулканів діють як “ковдра”, вода з Тонги почала виводити енергію в космос. За наявними даними, це призвело до зниження температури в окремих шарах атмосфери на 0,5–1 градус Цельсія.

Професорка Аманда Мейкок з Лідського університету зазначила, що виверження не вплинуло на рекордну спеку 2023 та 2024 років, хоча вчені довго шукали цей зв’язок. Водночас сила вибуху була такою, що хвиля тиску обійшла Землю чотири рази, а в Середземному морі навіть зафіксували “метеоцунамі”.

Згідно з дослідженням, на кінець 2025 року рівень вологості в атмосфері все ще перевищував норму. Науковці попереджають, що цей “водяний слід” вплине на хімічні процеси в атмосфері до кінця 2020-х років.

Інші новини науки

Раніше УНІАН повідомляв, що закрите з часів льодовикового періоду озеро приховувало мільйони рідкісних істот. Йдеться про медуз, які щодня здійснюють синхронізовану міграцію, слідуючи за рухом сонця. Вони починають свій шлях на сході на світанку, а згодом переміщуються на захід, створюючи у воді справжню “живу стіну”. На думку вчених, такий механізм дозволяє підтримувати життя мікроскопічних водоростей, що живуть у тканинах медуз.