Люди без близьких друзів не є соціально ізольованими: причина набагато складніша, – психологи

Психологи знову наголошують, що всі ми походять зі свого дитинства, яке визначило наш спосіб взаємодії з навколишнім світом.

Дорослі, які не мають близьких друзів або романтичного партнера, не завжди є асоціальними чи неприємними у спілкуванні. Часто причина полягає в тому, що з дитинства у них сформувався психологічний механізм самозахисту, що передбачає зменшення соціальних контактів для власного спокою. Про це повідомляє видання Silicon Canals, посилаючись на психологічні дослідження.

Автор статті зазначає, що деякі люди в дитинстві зрозуміли, що відвертість у спілкуванні призводить до психологічного дискомфорту, а прохання про допомогу часто закінчується певною формою покарання, а не реальною підтримкою. У дорослому житті такі особи не обов’язково стають похмурими та неприємними у спілкуванні. Навпаки, вони можуть виглядати доброзичливими і самодостатніми, проте не допускають нікого близько до себе і не довіряють свої переживання та проблеми.

Британський психіатр Джон Боулбі розробив теорію прив’язаності, яка стверджує, що ранній досвід взаємодії з батьками визначає, як людина будує стосунки в дорослому житті. Якщо дитина отримувала підтримку і турботу, формується безпечний тип прив’язаності. Якщо ж батьки були емоційно холодними або непослідовними, дитина вчиться пригнічувати власні потреби.

У таких випадках люди часто стають “компульсивно самодостатніми”, тобто надмірно покладаються лише на себе і уникають контактів з іншими, навіть коли потребують допомоги. За словами Боулбі, це не означає, що таким людям не хочеться близькості – вони просто прагнуть уникнути потенційного болю ще більше.

Наукові дослідження показують, що приблизно 20% дорослих мають так званий “уникальний тип прив’язаності”. Такі особи не мають проблем із соціальними контактами, але їм важко поглиблювати стосунки. Вони можуть мати багато знайомих, але немає нікого, хто знає їх по-справжньому. Вчені підкреслюють: проблема не в браку соціальних навичок, а в внутрішній забороні на близькі стосунки.

“Це не асоціальність. Це адаптація. Це дитина, яка зрозуміла правила своєї конкретної родини та дотримується їх”, – йдеться у публікації.

Проблема в тому, що, коли ця дитина виростає і залишає батьківський дім, звичка триматися на відстані не зникає, а лише маскується. Така людина може виглядати спокійною, але її організм переживає підвищений стрес. Крім того, уникальний тип прив’язаності пов’язаний із вищим ризиком депресії та тривожності, які часто залишаються непоміченими.

“Дорослий без друзів не зазнає соціальної невдачі. Він успішно застосовує єдину стратегію, якої навчився в дитинстві”, – пояснюють фахівці.

Водночас довготривалі дослідження, зокрема Гарвардське дослідження розвитку дорослих, свідчать: саме наявність близьких стосунків є ключовим фактором щастя та здоров’я. Самотність, за оцінками науковців, може бути не менш шкідливою, ніж куріння або ожиріння.

Вихід із цієї ситуації, як зазначають автори, не в збільшенні кількості знайомств, а в поступовому формуванні довіри. Зокрема, йдеться про необхідність провести хоча б одну відверту розмову, про здатність поділитися своїми справжніми емоціями хоча б з однією людиною.

Інші цікаві публікації на тему психології

Як писав УНІАН, вчені з Університету Квінсленда встановили, що люди у щасливих стосунках частіше набирають вагу, оскільки менше переймаються зовнішнім виглядом і відчувають прийняття з боку партнера. Водночас такі пари зазвичай ведуть здоровіший спосіб життя і рідше мають шкідливі звички.

Також ми розповідали, що універсальних порад для підвищення продуктивності не існує, а популярні “системи успіху” часто не підходять людям із глибоким типом мислення. Найкращі результати досягаються тоді, коли людина будує власний підхід до роботи, орієнтуючись на свої когнітивні особливості та здатність до зосередження.