Вогняний монстр у космосі: аматор-астроном зафіксував величезну “Годзиллу” на Сонці (фото)

Ми звикли вважати, що лише величезні телескопи NASA, які коштують мільярди, можуть робити унікальні знімки космосу, але це не зовсім так.

Астрофотограф Марк Джонстон зафіксував вражаючі зображення величезної сонячної протуберанції – хмари плазми, що піднімається і, здавалося б, переслідує край Сонця.

Ці вражаючі кадри демонструють магнітні сили Сонця в дії, пропонуючи детальний погляд на сонячну динаміку, яку рідко можна спостерігати з Землі. Перебуваючи у своєму дворі, Джонстон зафіксував два чудові сонячні протуберанції наприкінці травня 2026 року, повідомляє The Daily Galaxy.

Використовуючи 160-міліметровий рефракторний телескоп, оснащений сонячним фільтром H-альфа (водень-альфа), він зняв на відео один протуберант 22 травня, який викидав потоки речовини, що каскадом поверталися назад до Сонця у вигляді коронального дощу.

Інший протуберанець, зафіксований 31 травня, нагадував фігуру, схожу на “Годзиллу”, що височіла над сонячною поверхнею. Ці кадри дозволяють здійснити рідкісний екскурс у поведінку плазми, яка звивається і тече вздовж невидимого магнітного каркасу Сонця.

“Рух, який ви спостерігаєте, може здаватися наслідком вітру, але в основному він викликаний магнітними полями і, в меншій мірі, гравітацією. Водень на краю іонізований, тому магнітні поля тягнуть його вздовж невидимих силових ліній”, – зазначив Джонстон.

Його таймлапси (прискорене відео), що охоплюють періоди від 90 хвилин до двох годин, розкривають складну хореографію сонячної плазми, що рухається з точністю, продиктованою електромагнітними силами, а не просто тепловим рухом.

Наука, що стоїть за сонячними протуберанцями

Сонячні протуберанці – це величезні структури з перегрітої плазми, які простягаються назовні від Сонця, залишаючись прив’язаними до нього магнітними полями.

При спостереженні на фоні темного космічного простору ці утворення можуть виглядати як світні арки, штори або підносяться хмари вздовж краю Сонця. На яскравому диску Сонця вони відомі як філаменти (волокна), які виглядають як темні стрічки через свій більш прохолодний і щільний склад у порівнянні з навколишньою речовиною.

Джонстон підкреслив оманливий вигляд цих утворень: “Це не полум’я. На Сонці немає вогню. Так само, як ваша плита може розжаритися до червоного і при цьому не горіти, водень на Сонці настільки гарячий, що він також світиться”.

Ці плазмові структури розкривають динамічну активність Сонця і допомагають вченим зрозуміти, як магнітні поля формують сонячну поведінку, яка може впливати на космічну погоду на Землі.

Щоденне прагнення до сонячної краси

Відданість Джонстона сонячній фотографії є постійною і ретельною. “Я намагаюся знімати Сонце кожного ясного ранку і завжди шукаю цікаві особливості”, – зазначив він.

Ця щоденна практика дозволяє йому фіксувати швидкоплинні сонячні явища, які часто залишаються непоміченими. Астрофотографи-аматори, такі як Джонстон, відіграють важливу роль у документуванні сонячної активності, доповнюючи спостереження з космічних телескопів.

Відеоролики підкреслюють важливість спеціалізованого обладнання та безпеки. Спостереження за Сонцем без сертифікованих сонячних фільтрів може призвести до незворотного пошкодження очей – застереження, яке Джонстон наголошує для астрономів-аматорів, які прагнуть до подібних спостережень.

Зафіксувавши ці ефемерні сонячні видовища, Джонстон надає як приголомшливі зображення, так і цінний ресурс для вивчення нашої найближчої зірки.

Безпечне та відповідальне спостереження за Сонцем

Хоча кадри вражають уяву, експерти застерігають від спроб прямого спостереження за Сонцем без належного спорядження. Фільтри H-альфа, подібні до тих, що використовував Джонстон, ізолюють певні довжини хвиль світла, виявляючи деталі, невидимі неозброєним оком.

Цей спеціалізований підхід розкриває магнітне мистецтво Сонця, одночасно захищаючи зір, перетворюючи небезпечне спостереження на показовий науковий процес.

Робота Джонстона підкреслює, як пристрасть і акуратна техніка можуть пролити світло на надзвичайну активність на сонячній поверхні. Кожен протуберант, вигнутий потік плазми та швидкоплинний корональний дощ, зафіксовані в його таймлапсах, відкривають вікно у дію величезних сил, що формують нашу зірку.