Народи Тихоокеанських островів виявилися близькими родичами прадавньої людини.

Генетичне дослідження виявило новий зв’язок між населенням Океанії та далеким родичем людини.

Як повідомляє Zme Science, понад 42 000 років тому перші поселенці прибули до Океанії – віддалених островів у Тихому океані, які на той час були краєм людського світу. Вони залишалися ізольованими протягом тисячоліть. Нове дослідження виявило давню історію їхніх генів, виявивши зв’язок із ДНК денисівців. Це підтверджує, що предками сучасних мешканців Океанії були щонайменше три різні групи давніх людей.

Перші мешканці островів потрапили туди через Нову Гвінею, архіпелаг Бісмарка та Соломонові острови. Потім тисячоліттями їх оточувало лише море. На островах утворювалися нові гори, що посилювало ізоляцію племен, розвивалося безліч мов. Вони перестали розуміти одне одного, але всередині їхніх геномів тихо зберігалася спільна ДНК вимерлих родичів сучасної людини.

У новому дослідженні, опублікованому в журналі Science, вчені секвенували майже 200 геномів із 12 популяцій Океанії. Потім вони порівняли ці геноми з понад тисячею інших геномів з усього світу.

Геноми мешканців Океанії виявилися унікальними. У їхньому населення зафіксовано один із найвищих у світі рівнів архаїчної ДНК. У цьому дослідженні геноми мешканців Океанії містили приблизно в 2,5 рази більше архаїчних послідовностей, ніж геноми європейців, і значно більше денисівських послідовностей, ніж геноми мешканців Східної Азії. Одна група містила приблизно в 25 разів більше денисівської спадщини, ніж середній геном Східної Азії.

Як наші предки зустрічалися з денисівцями

Дослідники виявили докази того, що предки мешканців Океанії успадкували ДНК від трьох різних груп, схожих на денисівців. Це свідчить про те, що їхні предки неодноразово контактували з денисівцями. Це вказує на тривалу й складну історію взаємодій.

Не вся успадкована архаїчна ДНК є корисною. Більша її частина, ймовірно, була нейтральною, деяка могла бути шкідливою і була видалена протягом поколінь природним відбором. Але частина збереглася, оскільки була корисною. До них належать гени, пов’язані з імунітетом, метаболізмом, фертильністю та розвитком скелета.

Це не означає, що ДНК денисівців “наділила” людей певним типом обличчя чи статури. Генетика рідко буває настільки простою. Але це дозволяє припустити, що варіації поблизу гена, відповідального за розвиток скелета, могли бути кращими за певних умов.

Це відкриття свідчить про те, що наш вид не просто витісняв інших людей у міру свого поширення. Ми зустрічалися з ними, у нас були з ними нащадки. Їхні гени увійшли до наших, а потім ця спадщина пройшла природний відбір.

Хто такі денисівці

Денісовці – вимерла група давніх людей, близьких родичів неандертальців. Ми знаємо про них переважно завдяки ДНК, а не численним скам’янілим решткам. Їхні рештки вперше було виявлено в Денисовій печері в Сибіру. Але, хоча вчені знайшли дуже мало скам’янілостей, генетичні дослідження показують, що їхній ареал проживання простягався далеко за межі цього місця.

На відміну від неандертальців, чиї кістки були знайдені по всій Європі та Західній Азії, денисівці залишаються загадковою постаттю з точки зору фізичних характеристик. Проте вони залишили незгладимий слід у геномах сучасних людей, особливо в деяких частинах Азії та Океанії, де успадкована ДНК денисівців досі може впливати на такі ознаки, як імунітет та адаптація.

Генетичні особливості – більше досліджень

Нагадаємо, що вчені вважають, що населення високогірних районів аргентинських Анд, ймовірно, розвинуло незвичайну генетичну здатність засвоювати миш’як, що міститься у питній воді. Вчені з’ясували, що ця здатність більш поширена серед аргентинського населення порівняно з генетично близькими групами в Перу та Колумбії.