Життя на Венері може бути земного походження: вчені зробили вражаюче відкриття

Земля могла “переселяти” життя на сусідню планету протягом мільярда років.

Теорія панспермії стверджує, що життя розповсюджується по космосу через астероїди, комети та інші об’єкти. Коли елементи життя з’являються на одній планеті, зіткнення можуть викидати матеріал на поверхні в космос, який потім переносить ці “насіння” в інші світи.

Протягом багатьох років вчені дискутували про можливість такого процесу між Землею та Марсом (в обох напрямках). Проте нещодавні суперечки щодо потенційного існування мікробного життя в щільних хмарах Венери спровокували нові обговорення про міжпланетний перенос між Венерою, Землею та Марсом, повідомляє Science Alert.

У недавньому дослідженні, представленому на Конференції з місячних і планетарних наук 2026 року (LPSC), команда з Лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Гопкінса та Сандійських національних лабораторій детально розглянула цю концепцію. Використовуючи структуру “Рівняння життя Венери”, розроблену Ноамом Ізенбергом та його співавторами у 2021 році, моделі команди вказують на те, що життя може існувати в хмарах Венери принаймні кілька днів на століття завдяки матеріалу, викинутому з Землі.

Подібно до рівняння Дрейка, VLE розбиває ймовірність життя на кілька факторів, які (при множенні) дають оцінку ймовірності існування життя. Математично виражене рівняння VLE виглядає так:

L = O x R x C

Де L – ймовірність існування життя в даний момент (від 0 до 1, де 0 – відсутність шансів, а 1 – повна впевненість), O – зародження (шанс того, що життя виникло і закріпилося на Венері), R – стійкість (потенціал біосфери існувати і протистояти змінам), а C – безперервність (шанс того, що умови, придатні для життя, зберігалися до сьогоднішнього дня).

Використовуючи цю структуру, команда спочатку розглянула, як будь-який органічний матеріал, незалежно від його походження, повинен витримати подорож через космос. Окрім шоку і травм, спричинених ударом, виникає також тепло, що виділяється в процесі, а також екстремальні температури, радіація та вакуум космосу.

Проте комп’ютерне моделювання та дослідження метеоритів, знайдених на Землі, показали, що органічний матеріал може пережити викид і міжпланетне переміщення. Після прибуття на Венеру будь-який органічний матеріал також повинен бути розсіяний у хмарах або над ними, щоб вижити.

З огляду на це, розрахунки команди були зосереджені на тому, як боліди (яскраві метеори) поводитимуться в атмосфері Венери, враховуючи їхню абляцію, вибух і фрагментацію на частини, які можуть парити в хмарах. Для цього вони використовували “модель млинця” – популярний напіваналітичний метод, що описує фрагментацію боліда під час його проходження через атмосферу.

Як тільки болід вибухає в атмосфері (“повітряний вибух”), аеродинамічний опір розподіляє фрагменти горизонтально, формуючи “млинець” із розсіяного матеріалу (який команда називає “клітинами”).

Використовуючи модель млинця та попередні дослідження для отримання значень перших двох параметрів, команда розрахувала загальну кількість болідів, доставлених із Землі або Марса в хмари Венери. Виходячи з цього, вони виявили, що сотні мільярдів клітин могли бути перенесені із Землі в хмари Венери, тоді як сотні мільярдів могли залишитися потенційно життєздатними.

Проте найкраща оцінка, яку видала їхня модель, полягала в тому, що в хмарах Венери розсіюється близько 100 клітин за земний рік, тоді як за останні 1 мільярд років із Землі могло бути перенесено 20 мільярдів клітин.

Хоча команда визнала, що їхня модель не охоплює всі деталі взаємодії боліда з атмосферою і що кожен параметр VLE підлягає значній невизначеності (як і рівняння Дрейка), вона демонструє, що панспермія між Землею і Венерою можлива. Отже, якщо майбутня астробіологічна місія виявить життя в хмарах Венери, існує ймовірність, що воно походить із Землі.

Раніше УНІАН повідомляв, що в Аргентині пастух випадково виявив рештки гігантського динозавра.