Геномне дослідження виявило унікальність вимерлого хижака — печерного лева.

Науковці провели порівняння давньої ДНК Panthera spelaea з геномами сучасних левів і виявили значні еволюційні відмінності.

Міжнародна команда дослідників вивчила геноми 12 печерних левів, які існували від 17 до 148 тисяч років тому в Росії, Австрії та канадському Юконі, і порівняла їх з ДНК 20 сучасних левів. Нове дослідження продемонструвало, що Panthera spelaea була не просто льодовиковою формою сучасного лева, а окремою еволюційною гілкою. Про це повідомило агентство Reuters.

Печерний лев був одним із найбільших представників родини котячих, які коли-небудь існували на планеті. Цей хижак мешкав на величезних територіях від Західної Європи до Сибіру та Північної Америки, перш ніж зник приблизно наприкінці льодовикової епохи.

Нове геномне дослідження допомогло з’ясувати, що саме робило цього великого кота унікальним і чим він відрізнявся від сучасного лева, свого меншого родича. Водночас науковці виявили, що ці два види іноді схрещувалися між собою.

Печерний лев, наукова назва якого – Panthera spelaea, вимер приблизно 14 тисяч років тому. Незважаючи на свою назву, він не постійно жив у печерах, а був мешканцем відкритих холодних ландшафтів. У рамках дослідження вчені порівняли геноми 12 печерних левів, які існували від 17 до 148 тисяч років тому. Їхні рештки походили з різних регіонів, зокрема з Росії, Австрії та канадського Юкону. Отримані дані були порівняні з геномами 20 сучасних левів.

Еволюційний генетик Лав Дален із Центру палеогенетики, спільного проєкту Стокгольмського університету та Шведського музею природної історії, зазначив, що дослідження підтвердило окремість печерних левів.

“Ми демонструємо, що печерні леви були не просто льодовиковими формами сучасних левів, а натомість представляли дуже відмінну еволюційну лінію”, – сказав Дален.

Дослідження показало, що еволюційні лінії печерного та сучасного лева, ймовірно, розійшлися близько 1,7 млн років тому в епоху плейстоцену. Кожен із цих видів мав свої генетичні варіанти, які, найімовірніше, допомагали їм адаптуватися до різних середовищ існування та поведінкових моделей.

На думку науковців, генетичні відмінності були пов’язані з ростом, зором, функціонуванням мозку та розвитком кровоносної системи. Це свідчить про те, що печерний лев був пристосований до іншого способу життя, ніж сучасні леви.

Печерний лев був значно більшим і міцніше складеним, ніж сучасний лев. Він жив у холодніших кліматичних умовах і віддавав перевагу відкритим трав’янистим рівнинам та тундрам північної Євразії і північного заходу Північної Америки. Ця зникла екосистема відома як мамонтовий степ, названий на честь одного з найпомітніших її мешканців – шерстистого мамонта. За ландшафтом вона частково нагадувала сучасну африканську савану, але існувала за значно суворіших, морозних температур.

Серед ймовірної здобичі печерних левів були шерстисті мамонти, найімовірніше молоді або старі особини, а також шерстисті носороги, антилопи, північні олені, коні та бізони. У пізніші етапи льодовикової доби в тих самих регіонах жили й люди. Дален зазначив, що прямих доказів полювання печерних левів на людей немає. Водночас він вважає, що такі випадки могли траплятися час від часу.

“Хоча немає чітких доказів того, що печерні леви полювали на людей, здається дуже ймовірним, що вони іноді це робили”, – сказав Дален.

За його словами, наскельні малюнки свідчать, що люди льодовикової доби добре знали цих тварин. Печерних левів часто зображували з великою точністю, а на більшості зображень вони показані без великої гриви, характерної для сучасних самців левів.

Нагадаємо, що палеонтологи з’ясували: деякі з найдавніших відомих хребетних могли мати чотири повноцінні ока завдяки унікальному збереженню м’яких тканин у скам’янілостях віком близько 518 млн років. Миллокунмінгіди походять із кембрійських відкладів Ченцзяна на півдні Китаю та вважаються одними з найдавніших хребетних. Професор Пейюнь Конг з Юньнанського університету заявив, що очі в цих скам’янілостях збереглися в надзвичайних деталях. Подібність внутрішніх і зовнішніх очей та наявність меланіну довели, що це були саме органи зору.