У 1982 році радянський апарат встановив рекорд тривалості перебування на Венері.

У березні 1982 року радянський посадковий модуль залишався на поверхні Венери майже вчетверо довше, ніж планувалося. Він навіть зміг надіслати знімки на Землю перед тим, як згоріти.

Як повідомляє Space Daily, 44 роки тому радянський зонд “Венера-13” успішно приземлився на поверхні Венери. Згідно з даними NASA, посадковий модуль функціонував 127 хвилин, замість запланованих 32 хвилин.

Він працював в умовах, які врешті-решт його знищили: температура на Венері досягає 457 градусів Цельсія, а атмосферний тиск – 89 атмосфер Землі.

Зазначається, що при 457 градусах Цельсія плавляться свинець, цинк, олово та вісмут. На Землі немає нічого подібного. Для порівняння, найвища температура повітря на Землі була зафіксована в пустелі і становила близько 50 градусів.

А 89 атмосфер – це тиск, який можна відчути лише, занурившись у глибини океану на 900 м.

Щоб витримати цей тиск протягом двох годин, зонд “Венера-13” був спроектований скоріше як глибоководний апарат високого тиску, ніж як марсіанські та місячні посадкові модулі, які були до нього і після, зазначило видання.

Поєднання цих двох факторів – постійного нагрівання та неймовірного тиску – робить поверхню Венери найруйнівнішим середовищем, в якому коли-небудь працювали космічні апарати. Марс і Титан холодні, Місяць коливається між крайнощами, але перебуває у вакуумі, а Венера активно “підсмажує” і стискає все, що приземляється.

Що побачили камери

На “Венері-13” було встановлено 2 камери, спрямовані в різні боки. Це були перші камери з кольоровою телевізійною системою. Після посадки камери були активовані і почали сканувати свої поля зору, а дані передавалися назад через транспортний модуль.

На отриманих зображеннях були видні плоскі пластинчасті камені та дрібний темний ґрунт. Після приземлення механічний буровий маніпулятор взяв зразок поверхні і помістив його в герметичну бортову камеру, щоб бортовий рентгенофлуоресцентний спектрометр міг його проаналізувати.

Пізніше радянські вчені оприлюднили результати аналізу ґрунту з Венери. Зокрема, деякі зразки були схожі на земні лейцитові базальти з високим вмістом калію, а інші були ближчими до океанічних толеїтових базальтів.

А ось небо на панорамах виглядає помаранчевим. Венеріанська атмосфера, щільна і насичена вуглекислим газом та хмарами сірчаної кислоти, фільтрує синє світло до того, як воно досягає поверхні, залишаючи переважати червонуватій частині спектра.

Що ще зробив посадковий модуль

Отримання зображень було лише частиною наукових даних. Прилади зонда також вимірювали склад поверхні, реєстрували хімічний склад нижніх шарів атмосфери, збирали дані про електричні розряди під час спуску та мали мікрофон, який використовувався для оцінки швидкості вітру на поверхні планети.

Чому важлива тривалість роботи

Цифра в 127 хвилин має більше значення, ніж може здатися. Розрахунковий термін роботи зонда в 32 хвилини інженери не планували значно перевищити. Він відображав теплові межі герметичного корпусу і швидкість, з якою, як очікувалося, навколишня атмосфера буде передавати тепло всередину. Витримка вчетверо довша означала, що ізоляція модуля, теплова інерція його внутрішніх компонентів і система охолодження показали себе набагато краще, ніж передбачалося.

Те, що передала на Землю “Венера-13”, – це майже всі дані про поверхню Венери, якими володіє людство. З моменту посадки апаратів “Вега” у 1985 році не було жодної успішної місії на Венеру.

На даний момент двогодинне перебування “Венери-13” на поверхні Венери залишається одним із найчіткіших свідчень того, як виглядає ця планета.

Інші новини про космос

Раніше вчені повідомили, коли Плутон здійснить свій перший оберт, але багато хто не доживе до того дня. Вони зазначили, що доба на Плутоні, хоча й триває досить довго (близько 153 годин), є мізерною в порівнянні з його роками.

Також вчені вперше спостерігали, як обертаюча чорна діра спотворює простір-час навколо себе, викликаючи повільне коливання траєкторій зірок і газу.

AI
Коментарі (2)
Додати коментар
  • Наталія Романюк

    Вражає, як у 1982 році наші вчені змогли створити апарат, який витримав такі екстремальні умови Венери. Це справжній прорив у космічних дослідженнях!

    • Олександр Гончар

      Цілком згоден! Радянський апарат Вега-1 витримав неймовірний тиск і температуру Венери, що стало важливим кроком у вивченні планети і демонструє високий рівень технічної майстерності наших вчених.