В глибинах Тихого океану науковці знайшли “гальма”, що зменшують потужність землетрусів.

Тріщини в розломі заповнені водою та поглинають енергію землетрусів.

Дослідники, які займаються вивченням віддаленого підводного розлому в східній частині Тихого океану, виявили геологічні утворення, що перешкоджають посиленню землетрусів, повідомляє Daily Galaxy.

У статті, опублікованій в журналі International Journal of Geosciences, описуються тріщини всередині розлому, які функціонують як вбудовані “гальма”, зупиняючи сейсмічні розриви. Висновки були отримані на основі багаторічних спостережень за трансформним розломом Гофар, що знаходиться приблизно за 1600 кілометрів на захід від Еквадору. Протягом щонайменше 30 років на цьому розломі відбувалися землетруси магнітудою 6 з інтервалом приблизно в п’ять-шість років, причому розриви одних і тих самих ділянок часто відбувалися практично однаково.

Дослідники давно підозрювали, що спокійні ділянки між активними зонами якимось чином обмежують землетруси, хоча точний механізм залишався незрозумілим.

Для проведення дослідження міжнародна команда вчених проаналізувала сейсмічну активність, зафіксовану безпосередньо на дні океану. Дослідження вказує на наявність структурно складних регіонів, заповнених морською водою, на великій глибині під морським дном.

Розлом Гофар розташований уздовж Східно-Тихоокеанського хребта, де Тихоокеанська та Насканська тектонічні плити ковзають горизонтально одна відносно одної зі швидкістю приблизно 140 міліметрів на рік. Завдяки повторюваній сейсмічній активності це місце стало одним із найбільш вивчених трансформних океанічних розломів.

Вчені встановили донні сейсмометри для реєстрації активності до і після двох землетрусів магнітудою 6. У ході експериментів прилади зафіксували десятки тисяч дрібніших поштовхів.

Дослідники спостерігали одну й ту ж послідовність подій у двох різних сегментах розлому, незважаючи на 12-річну перерву між спостереженнями. Перед кожним великим землетрусом у зонах розлому відбувалися спалахи невеликих поштовхів. Після основного розриву ці ж райони ставали майже повністю спокійними.

Повторювана закономірність дозволила вченим зробити висновок, що ці бар’єри безпосередньо впливають на поширення розривів уздовж розлому.

Дослідницька група виявила, що бар’єрні зони складаються зі складних розломних структур, де гірські породи розколюються на безліч гілок. Невеликі бічні зміщення між цими гілками, що становлять від 100 до 400 метрів, створюють розриви всередині розлому. У дослідженні також наводяться докази того, що морська вода проникає глибоко в ці ділянки. Поєднання утриманих рідин і тріщин у гірських породах створює умови для процесу, відомого як дилатансійне зміцнення.

Під час землетрусу різкий рух розлому раптово знижує тиск рідини всередині пористої породи. У міру падіння тиску порода тимчасово стає міцнішою, сповільнюючи або зупиняючи поширення розриву. Це впливає на поведінку підводних землетрусів.

Дослідники вважають, що отримані результати можуть мати ширше значення для вивчення підводних систем. Подібні розломи існують по всьому океану. Вчені, які брали участь у дослідженні, відзначають, що землетруси вздовж цих розломів часто залишаються слабкішими, ніж це було б можливо за звичайних геологічних умов. Виявлені в ході дослідження бар’єрні зони можуть допомогти пояснити цю закономірність.

Як змістилася магнітна вісь Землі

Нагадаємо, що оновлена Світова магнітна модель підтверджує, що полюс дрейфує ближче до Сибіру. Зараз магнітний полюс офіційно розташований ближче до півночі Росії, ніж до Канади. Світова магнітна модель оновлюється кожні п’ять років, оскільки магнітне поле Землі змінюється непередбачувано. Без регулярних коригувань показання компаса зміщуються, а помилки навігації накопичуються.