Берег Слонової Кістки: від торгівлі бивнями до шоколадної імперії

Берег Слонової Кістки: від торгівлі бивнями до шоколадної імперії

Берег Слонової Кістки — це історична та поетична назва, яка довго позначала країну в Західній Африці, відому сьогодні як Республіка Кот-д’Івуар. Цей берег отримав ім’я через масову торгівлю слоновою кісткою в XV–XVII століттях, коли європейські купці — спочатку португальці, а потім французи — вивозили тонни бивнів з тропічних лісів. Сьогодні слонів тут майже не лишилося, а країна перетворилася на одного з світових лідерів з виробництва какао, де економіка пульсує ритмом плантацій, міського шуму Абіджана та політичних потрясінь останнього десятиліття.

Кот-д’Івуар зберігає французьку мову як офіційну, а його населення — понад 29 мільйонів — поєднує десятки етносів, від бауле та сенуфо на півночі до кру та абіджі на узбережжі. Назва “Берег Слонової Кістки” офіційно використовувалася до 1986 року, коли уряд Фелікса Уфуе-Буаньї наполіг на французькому варіанті Côte d’Ivoire без перекладу, аби підкреслити національну ідентичність і відійти від колоніального спадку.

Тепер країна дивує контрастами: тут стоїть найбільша базиліка світу в Ямусукро — величезна споруда, що перевершує собор Святого Петра в Римі, — поряд з джунглями, де колись блукали стада слонів, а зараз вирують плантації какао, що годують світ шоколадом.

Густий тропічний ліс колись шепотів слонами — величезними, неквапливими гігантами, чиї бивні вагою в десятки кілограмів манили європейських мореплавців. Саме через цей “білий скарб” португальці в XV столітті охрестили узбережжя Costa do Marfim, а французи пізніше перетворили на Côte d’Ivoire. Берег Слонової Кістки став частиною великої африканської мапи торгівлі, де слонова кістка йшла пліч-о-пліч із золотом і перцем, а пізніше — з людьми.

У XVII–XVIII століттях попит на бивні в Європі зріс шалено — з них різьбили статуетки, руків’я шабель, гребінці. Місцеві племена полювали на слонів, обмінювали бивні на тканини, рушниці, алкоголь. Але слони зникали швидше, ніж ліс встигав їх відтворювати. До XX століття популяція катастрофічно скоротилася, а сьогодні, за оцінками вчених, у Кот-д’Івуарі лишилося менше 300–400 лісових слонів — жалюгідно мало для країни, чия назва буквально кричить про них.

Французька колонізація почалася серйозно в 1840-х. Спочатку прибережні угоди з місцевими вождями, потім — повний контроль. У 1893 році проголосили колонію Берег Слонової Кістки, а з 1904-го вона увійшла до Французької Західної Африки. Колоністи будували залізниці, плантації кави та какао — саме ці культури стали основою майбутнього багатства.

7 серпня 1960 року країна здобула незалежність. Перший президент Фелікс Уфуе-Буаньї — лікар, плантатор, політик — правив понад 30 років. Під його керівництвом Кот-д’Івуар перетворився на “африканське диво”: стабільність, інвестиції, зростання ВВП на 7–10% щорічно в 1960–1980-х. Абіджан розквітнув хмарочосами, портом, ринками, де пахло спеціями та свіжим какао.

Але стабільність виявилася крихкою. Після смерті Уфуе-Буаньї в 1993-му почалися етнічні напруження, спірні вибори. У 1999-му стався перший військовий переворот, потім — громадянська війна 2002–2007 років, яка розділила країну на північ (мусульманську) та південь (християнський). Друга хвиля насильства спалахнула після виборів 2010-го: Лоран Гбагбо відмовився визнати перемогу Алассана Уаттари, що призвело до тисяч загиблих і французького втручання.

Сьогодні, у 2025–2026 роках, Кот-д’Івуар відновлюється. Економіка зростає, Абіджан залишається фінансовим хабом Західної Африки, а Уаттара продовжує правити, хоча опозиція критикує третій термін і конституційні зміни.

Природа та дика спадщина Берега Слонової Кістки

Південь країни — це вологі тропічні ліси, де вологість липне до шкіри, а дощі йдуть місяцями. Тут ростуть червоне дерево, іроко, махагоні — цінна деревина, яку колись вивозили тисячами тонн. Національний парк Таї — один з останніх великих шматків первинного лісу в Західній Африці — охороняє шимпанзе, леопардів і тих самих лісових слонів.

Північ переходить у савану — сухішу, з баобабами та акаціями. Річки Сасандра, Бандама, Комое живлять країну водою та рибою. Але вирубка лісів під плантації какао та пальмової олії йде стрімко — за останні 50 років втрачено понад 80% лісового покриву.

Найважливіше: слонова кістка, яка дала назву країні, стала символом її екологічної трагедії. Від тисяч особин у 1980-х до кількох сотень сьогодні — це нагадування, як швидко багатство може обернутися втратою.

Економіка: какао, кава та глобальні ланцюжки

Кот-д’Івуар — світовий чемпіон з виробництва какао-бобів, близько 40% усього обсягу на планеті. Понад 6 мільйонів людей залежать від цієї культури. Дрібні фермери збирають боби вручну, сушать на сонці, продають посередникам. Ціна коливається, і часто фермери отримують копійки порівняно з шоколадними баронами в Європі.

Кава, пальмова олія, горіхи кеш’ю, каучук доповнюють список. Абіджан — портовий гігант, звідки йде експорт. Але залежність від сировини робить країну вразливою до світових цін і кліматичних змін.

Культура та люди: мозаїка етносів і ритмів

Понад 60 етнічних груп живуть разом, хоча напруження трапляються. Бауля створюють маски, що танцюють на фестивалях, сенуфо відомі різьбленими статуями, дан — танцями в масках. Музика — від традиційних барабанів до сучасного зуку та купе-маре — пульсує на вулицях.

Релігія змішана: мусульмани на півночі, християни на півдні, традиційні вірування всюди. Базиліка Нотр-Дам-де-ла-Пе в Ямусукро — грандіозна споруда з мармуру та скла, збудована в 1980-х за бажанням Уфуе-Буаньї. Вона вміщує 18 тисяч людей і символізує амбіції країни.

Цікаві факти про Берег Слонової Кістки

Найбільша базиліка світу стоїть не в Європі, а в Ямусукро — висота купола 158 метрів, це на 17 метрів вище за собор Святого Петра.

Какао-король: країна виробляє стільки какао, що могла б “нагодувати” шоколадом половину світу, але більшість прибутку осідає за кордоном.

Слони-привиди: назва “Берег Слонової Кістки” тепер іронічна — популяція слонів зменшилася на 90% за 40 років через браконьєрство та вирубку.

Французька гордість: уряд заборонив переклад назви на інші мови з 1986 року — тільки **Côte d’Ivoire**, щоб уникнути колоніального відтінку.

Абіджан — “африканський Париж”: у 1970–1980-х місто називали так за хмарочоси, бульвари та жваве нічне життя.

Кот-д’Івуар — це країна контрастів, де минуле в бивнях слонів переплітається з сьогоденням у горі какао-бобів, а мрії про стабільність борються з реальністю політичних бур. Подорож сюди відкриває не просто географію — це занурення в історію, яка досі пише себе щодня.