Це пояснення тримали в таємниці роками: ось чому радянські розетки встановлювали на більшу висоту, ніж сьогодні.

На думку експертів, розташування розеток у СРСР було не випадковим і мало цілком обґрунтовані причини.

У сучасних квартирах розетки зазвичай розміщують біля підлоги, тоді як у радянських будинках вони, як правило, були на рівні пояса. Протягом багатьох років існували популярні версії, що таке розташування нібито було зумовлене турботою про безпеку дітей або навіть захистом від шпигунів, але насправді жодна з цих версій не є повністю правдивою.

Раніше ми писали, як додати додаткові розетки в квартирі, а фахівці компанії “Електрон” пояснили у коментарі УНІАН, чому розетки розміщують низько, як це було раніше та з чим пов’язані зміни.

Чому розетки розміщують низько – історія перших стандартів

Експерти зазначили, що світовий “хаос” з різними типами розеток почався ще в кінці XIX століття – саме тоді в США були закріплені стандарти 110–120 вольт і 60 герц.

Спочатку електроенергію використовували переважно для освітлення, тому перші прилади підключалися безпосередньо до патронів ламп. Проте вже у 1904 році Гарві Габбелл створив прототип сучасної американської розетки.

Британія, в свою чергу, після дефіциту міді у 1940-х роках розробила власну систему проводки та масивні вилки типу G із вбудованими запобіжниками. Більшість європейських країн перейшли на напругу 220–230 вольт і запровадили стандарт Schuko із заземленням.

Згодом кожна країна адаптувала електромережі до своїх потреб, тому питання про те, чому розетки розміщують низько, слід розглядати в контексті історичного досвіду конкретного регіону.

Які розетки були в СРСР – економічність епохи електрифікації

На думку спеціалістів, в період масового будівництва хрущовок і панельних будинків у СРСР основними пріоритетами були швидкість зведення житла та економія ресурсів. Наприклад, оскільки мідь вважалася стратегічним матеріалом, в багатьох випадках її замінювали дешевшою алюмінієвою проводкою. Кабельні канали закладали прямо в бетонні панелі ще на заводах, а проводка часто проходила через сусідні квартири.

Саме тоді виник знаменитий радянський стандарт: розетки на рівні пояса та вимикачі на висоті плеча:

“Багато хто щиро вірить у міф, що це робилося, щоб маленькі діти не могли дотягнутися до струму. Насправді ж радянські будівельні норми керувалися прагматизмом та економією”.

Експерти зазначили, що магістральні кабельні лінії прокладалися під стелею, тому якщо вимикач був розташований досить високо, довжина дроту, що опускався до нього, залишалася мінімальною. Навіть незначне зниження висоти вимикачів означало б, за їхніми словами, додаткові витрати кабелю майже на метр для кожної точки підключення – у масштабах мільйонів квартир це перетворювалося на тисячі тонн металу.

Крім того, побутова техніка того часу зазвичай стояла на столах або тумбах, тому розетка на рівні пояса добре відповідала висоті меблів і була зручною у використанні:

“Це позбавляло потреби нахилятися, а також гарантувало, що під час миття підлоги, коли воду з відра могли розлити по лінолеуму, в мережу нічого не потече”.

Щодо того, на якій висоті зараз розміщують розетки, експерти зазначили, що найпоширеніший нині підхід, відомий як “євростандарт”, приніс із собою концепцію “чистої стіни” (тобто прагнення звести до мінімуму кількість помітних технічних елементів в інтер’єрі – прим. ред.).

Сьогодні більшість техніки – від роутерів до холодильників – постійно підключена до мережі, тож дроти, які за радянських часів звисали вздовж стін від розеток, розташованих майже на метровій висоті, перемістилися ближче до підлоги – приблизно на 30 сантиметрів від неї, біля плінтуса.

Що саме вплинуло на те, які розетки були в СРСР – розвінчання міфів

На думку експертів, побутові незручності у радянському народному фольклорі часто пояснювала ідея “захисту від іноземних диверсантів та шпигунів”.

Наприклад, один із міфів стверджував, що відстань між отворами розетки в країні спеціально змінили, щоб іноземні шпигуни не могли користуватися своїми електроприладами. Більше того, через це також нібито змінили стандарти електроенергії з 110-120 вольт на 220-240 вольт.

Проте, як наголосили електрики, реальність значно простіша: відстань між центрами отворів у класичній радянській розетці та сучасній європейській Schuko однакова – 19 міліметрів, тож проблема полягала не в несумісності стандартів, а в діаметрі самих штирів і контактних гнізд.

“Жодного таємного задуму КДБ тут не було: фактично це технологія ще XIX століття, яку просто “законсервував” СРСР”.

Щодо переходу на 220 вольт, експерти пояснили, що після війни споживання електроенергії в країні стрімко зросло, а низька напруга вимагала використання товстіших і дорожчих кабелів та призводила до більших втрат електроенергії під час передачі. Саме тому було ухвалено рішення поступово перевести електромережі на вищу напругу.

При цьому перехід, за їхніми словами, відбувався не одномоментно: наказ з’явився наприкінці 1940-х років, а сам процес розтягнувся на десятиліття:

Наприклад, у Києві та Харкові, а також у Москві багато житлових кварталів залишалися на старій напрузі 127 вольт аж до кінця 1970-х років.

Відповідно, через те, які розетки були в СРСР, деякі люди були змушені купувати спеціальні побутові трансформатори, щоб вмикати нові телевізори, які вже випускалися під 220 вольт.

Чим відрізняються радянські розетки від сучасних – плюси та мінуси

На думку фахівців, для практикуючого електрика різниця між радянським “високим” і сучасним “низьким” розташуванням розеток насамперед пов’язана з особливостями експлуатації та обслуговування:

“Високі розетки значно зручніші: з ними можна працювати стоячи, не навантажуючи спину, а доступ до проводів і клем набагато простіший”.

Натомість, як додали експерти зі свого досвіду, низькі розетки на висоті близько 30 см змушують майстра працювати навпочіпки або на колінах, що ускладнює монтаж.

Також низькі розетки розташовані в так званій “зоні ризику”: їхні декоративні рамки та кріплення частіше пошкоджуються від ударів ногами, меблями або насадками пилососів. До того ж вони першими опиняються під загрозою у випадку побутового затоплення.

Водночас, хоча високі розетки, на думку електриків, зазвичай служать довше, вони мають свої недоліки. Так, наприклад, важкі дроти від побутових приладів постійно тягнуть вилку вниз, створюючи додаткове навантаження на контакти та погіршуючи з’єднання. Це може призводити до іскріння та перегріву, що підвищує ризик пошкодження розетки, а в окремих випадках – навіть займання.

Окремо вони нагадали про схожу проблему з тим, які розетки були в СРСР, що виявилася з початком масового імпорту європейської техніки:

“Гнізда радянських розеток за ГОСТом були розраховані на штирі вилок діаметром 4 мм, і коли в них уперше вставляли штирі євровилок діаметром 4,8 мм, контакти незворотно деформувалися”.

Після цього “рідні” вилки вже не трималися в такій розетці належним чином – незалежно від ваги кабелю.

Сьогодні ж, як підсумували експерти, електромонтаж насамперед орієнтується на зручність і безпеку. Ось чому розетки розміщують на висоті 30 см від підлоги або нижче у прохідних зонах та на рівні 105–110 см (або іншій зручній висоті для щоденного користування) – в робочих зонах.

Вас також можуть зацікавити новини:

• Забудьте про молоко: кухарка назвала секретний інгредієнт для ідеальної та ніжної яєчні
• Чому не можна покрити всі пустелі сонячними панелями: причина вас здивує
• Звичайні душові кабіни відходять у минуле: що тепер ставлять у ванну кімнату