Штучний інтелект в Україні – як США розробляють політику ШІ та яку користь отримує Україна

Автор Олексій Костенко Завідувач Наукової лабораторії імерсивних технологій і права Інституту інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України, доктор наук у галузі права У США правила для ШІ визначають п’ять сил — від корпорацій до політиків і суспільства

Існує спокуса — інтелектуально зручна й тому небезпечна — розглядати штучний інтелект виключно як технологічну проблему. Ця спокуса особливо сильна серед тих, хто виріс у культурі STEM і звик до того, що складні питання мають чіткі технічні рішення.

В Україні штучний інтелект досі сприймається як технологія, яку можна просто впровадити, і це є завданням Мінцифри. Але цього недостатньо. Адже ШІ — це не лише про розроблення та сервіси. Це про інтереси, конфлікти й правила. А середовища, де стикаються інтереси бізнесу, держави, безпеки та суспільства — в Україні наразі немає.

У США така система вже існує. Якщо уважно спостерігати за подіями у Вашингтоні — не в технологічних стартапах, а саме у Білому домі, в Конгресі, у публічних дискусіях провідних американських інтелектуалів — стає зрозуміло: ставки набагато вищі. ШІ перетворився на поле битви за щось більш фундаментальне, ніж частка ринку чи перевага в продуктивності. Він став ареною боротьби за те, хто визначатиме антропологічні, правові та культурні координати нової цивілізаційної епохи.

Штучний інтелект допоміг ученим знайти сотні космічних аномалій

Щоб зрозуміти, як у США ставляться до штучного інтелекту, варто звертати увагу не лише на документи, а й на ідеї, що стоять за ними. У центрі — суперечка між двома підходами.

Перший представляє Росс Даутат — один із найвпливовіших консервативних колумністів The New York Times, голос неоконсервативного католицизму в американській публічній дискусії. Для нього права людини не створюються державою — вони існують незалежно від неї як базова даність, яку держава лише визнає, а не встановлює. Тому й технології, зокрема ШІ, мають спиратися на моральний фундамент. Інакше вони перестають бути нейтральним інструментом і починають нав’язувати власну логіку світу — безособову й позбавлену поняття гідності.

Інший підхід — Стівена Пінкера, гарвардського когнітивного психолога, одного з найвідоміших популяризаторів науки і прихильника «просвітницького гуманізму». Він вважає, що моральний прогрес — це результат розвитку науки, інституцій і раціонального досвіду. ШІ тут — потужний інструмент, який потребує ефективного управління, а не морального «освячення».

Ця полеміка — не абстрактна. Вона безпосередньо відображається в політиці Білого дому щодо ШІ. У публічних виступах звучить мова цінностей — «гідність», «сім’я», «моральний порядок». У нормативних підходах — мова ефективності: «конкурентоспроможність», «інфраструктура», «безпека». Ці дві логіки не зливаються в одну, але співіснують — і саме з цього напруження формується американська політика ШІ.

П’ять веж

У США рішення про розвиток і правила використання штучного інтелекту формуються не в одному центрі. На них впливають різні групи — політики, технологічні компанії, військові, суспільство. У кожної — свої інтереси й бачення. Для зручності їх можна уявити як «вежі впливу». Умовно їх п’ять.

Ціннісно-консервативна. Це політики, інтелектуали та публічні лідери, які мислять у категоріях цінностей. Вони не створюють технологій, натомість відповідають на запитання, навіщо ті потрібні.

Компанії повертають звільнених працівників: штучний інтелект поки не замінює людей

У їхній риториці звучить ідея: якщо ШІ стає новою інфраструктурою реальності, він має спиратися на моральні принципи, а не лише на алгоритми. Права людини існують незалежно від держави — і технології мають це враховувати. Звідси акценти на гідності, сім’ї, вірі, захисті дітей. Ідеї Даутата тут відіграють роль інтелектуального каталізатора.

Ключова функція цієї вежі — легітимізувати технології, формувати їхнє суспільне схвалення й моральне обґрунтування.

Але водночас слабкість цієї вежі очевидна: вона не створює технологій і не будує дата-центрів.

Технологічно-бізнесова

Це технологічні компанії, стартапи, інвестори, інженери та підприємці, які безпосередньо створюють і масштабують ШІ. Це центр реальної сили. Саме тут формується матеріальна база ШІ-епохи: обчислювальні потужності, великі моделі, інвестиційні потоки, енергетична інфраструктура.

Для цієї групи ШІ — не філософська проблема, а індустріальний проєкт, співставний із залізницями дев’ятнадцятого століття або Інтернетом двадцятого. Але важливо інше: ця вежа не просто розвиває технології — вона фактично пише правила гри. Через стандарти, платформи, архітектури моделей і доступ до обчислень вона визначає, як працює ринок і екосистема ШІ — часто швидше, ніж це встигає оформити закон.

Роль цієї вежі: створювати технології й задавати темп розвитку.

Слабкість: орієнтація на швидкість і масштаб, а не на наслідки.

Геоекономічна та безпекова

Це державні інституції, військові структури, спецслужби, а також частина політичних еліт, відповідальних за безпеку й міжнародну політику.

Тут ШІ стає інструментом сили. Логіка проста: хто контролює його — той впливає на економіку, безпеку та глобальні правила гри.

Саме тут виникають обмеження на експорт чипів, контроль над ланцюгами постачання, технологічні альянси й логіка суперництва між США та Китаєм.

Це рівень жорсткої політики, де ШІ розглядається як стратегічний ресурс — подібно до ядерної зброї або космічних програм ХХ століття.

Роль цієї вежі — забезпечувати контроль і геополітичну перевагу.

Її слабкість — в ігноруванні соціальних і етичних наслідків.

Понад половину контенту в інтернеті створює штучний інтелект — дослідження

Культурна

Це публічні інтелектуали, політики, частина технологічної спільноти та користувачі, які критично ставляться до того, як ШІ впливає на зміст і смисли. Вони реагують на ситуацію, коли алгоритми починають не лише відображати, а й іноді нав’язувати певні цінності та погляди. Їхня головна теза: ШІ не має ставати інструментом культурного домінування. Питання не лише в цензурі чи упередженості, а в іншому — хто визначає, що вважати «правильним знанням» у цифрову епоху. Ця «вежа» тисне на розробників, вимагаючи більшої нейтральності моделей, критикує практики модерації контенту й обстоює право на альтернативні погляди. Фактично йдеться про новий фронт — боротьбу за те, як алгоритми формують уявлення про реальність.

Роль вежі — захищати різноманітність поглядів і ставити під сумнів «нейтральність» алгоритмів.

Слабкість — у тому, що є ризик перетворення на політичний конфлікт без чітких рішень.

Соціально-територіальна

Найменш помітна, але потенційно найвибуховіша вежа. Це ті, хто не створює ШІ, але живе з його наслідками: місцеві громади, влада штатів, батьки, автори, креативні індустрії, споживачі енергії. Для них ШІ — це не «майбутнє», а ризик порушення теперішнього: навантаження на енергосистеми, втрата робочих місць, підрив авторського права, вплив на дітей. Саме звідси виникає «клаптикове регулювання» політики щодо ШІ на рівні штатів, коли кожен із них ухвалює власні правила — те, чого так боїться федеральний центр.

Роль цієї вежі — реагувати на наслідки й вимагати обмежень.

Слабкість — у фрагментарності та відсутності системного бачення.

Ключове: ці п’ять «веж» не утворюють єдиної гармонійної системи. Вони постійно конфліктують — і саме це рухає процес формування політики та правил у сфері ШІ. Технологічний бізнес хоче прискорення — популісти вимагають обмежень. Геополітики прагнуть централізації, а суспільство, медіа та публічні інтелектуали — контролю над змістом. Як наслідок, виникає не цілісна стратегія розвитку та регулювання ШІ, а постійний баланс інтересів — коли різні групи не усувають суперечності, а змушені з ними жити і якось їх узгоджувати. Це болісно. Це неефективно. Але це і є джерелом певної стійкості політики й практики розвитку та використання ШІ.

Україна: відсутність власної гри

На тлі американської «архітектури веж» — попри всю її конфліктність і напругу — українська ситуація виглядає як принципово інший клас проблем. Скажемо прямо: Україна наразі перебуває в тому, що можна назвати доюрисдикційним станом ШI-регулювання. Це не просто відставання в технологіях чи прогалини у законодавстві. Це означає, що правила ще не сформовані, центри впливу не інституціоналізовані, а боротьба відбувається не між «вежами» — бо їх немає — а між концепціями, які наразі не мають жодного носія, крім кількох аналітичних груп і ентузіастів-законодавців.

Мінцифри презентувало бета-версію “Дії.АІ”: що може цей застосунок

Формально роль ініціатора взяло на себе Міністерство цифрової трансформації. Декларативно — курс на розвиток ШІ як елементу цифрової економіки. Але між декларацією та системою — «режим очікування». Немає чіткої доктрини, пріоритетів та інструментів реалізації політики щодо ШІ — ні регуляторних, ні фінансових, ні інфраструктурних.

У парламентській площині ситуація не краща. Дві законодавчі групи — одна орієнтована на адаптацію Акту ЄС про ШІ (повторюючи постулати Даутата), друга — на розроблення власного закону (майже все за Пінкером) — наразі існують паралельно, без змістовного синтезу. Жодна з цих логік сама собою не вирішує головної проблеми — відсутності центру, здатного сформувати цілісну стратегію.

Якщо Україна не сформує власної конфігурації, цілком реальною для нас може стати нормативна колонізація цифрового простору за одним із трьох сценаріїв.

1. Повна імплементація чужих правил без урахування власного контексту. І тоді ми отримаємо регуляторні рамки, розроблені для Франції й Німеччини, але не для країни, що веде війну й водночас намагається здійснити технологічний стрибок.
2. Фрагментарне запозичення різних моделей регулювання ШІ. У цьому випадку ми отримуємо юридичну мозаїку, яка не захищає ні розробників, ні громадян, ні держави.
3. Найнебезпечніший сценарій. Україна просто стає полігоном для тестування чужих технологічних рішень.

У всіх трьох сценаріях втрачається одне й те саме: суверенітет у сфері формування цифрових правил. А це у XXI столітті є не менш важливим, ніж суверенітет над кордонами або ресурсами.

Можливості для нашої країни

Водночас така слабкість у сфері регулювання ШІ є й можливістю. США мають складну й повільну систему. Європа — жорстку регуляторну модель. А Україна наразі не обмежена ні тим, ні іншим. А отже, теоретично може створити власну конфігурацію політики щодо врегулювання ШІ.

Як працює штучний інтелект і чому він лише вдає, що нас розуміє

Але для цього потрібно: