Штучний інтелект та людина – чому не слід переслідувати тире

Автор Алла Мосієвич Мультимедійна мисткиня, поетка та авторка текстів. Учасниця Революції Гідності. Працює з темами свободи, гідності, діалогу та стійкості. З 2021 року проходила системне навчання у Просторі Гідності та Empathy Ukraine, де освоювала практики емпатії та ненасильницького спілкування. Авторка програм art recovery та фасилітаторка емпатійних груп.

Останнім часом можна натрапити на особливий тип людей — мисливців на тире.

Вони приходять з лупою та поглядом, готовим сказати: «Ага, попався!».

Коли текст читається без зусиль — це викликає підозри. Коли в ньому є структура — майже все зрозуміло. А якщо автор ще й думав перед написанням — справа пахне GPT.

У цьому всьому є щось від старого доброго полювання на відьом. Тільки замість мітли — тире.

Іноді полювання на тире настільки захоплює, що сенс тексту залишається десь поза увагою.

Іронія в тому, що сьогодні деяким простіше повірити в «натиснула кнопку — і готово», ніж у те, що людина могла годинами працювати над текстом, переписувати абзаци, шукати ритм і точне слово.

Іноді людству потрібен не лише штучний інтелект, а й природний

Багато хто досі уявляє роботу з ШІ приблизно так: «Ану, зроби мені шедевр» — і за три секунди з космосу приходить готовий геніальний текст.

Але реальність значно менш гламурна.

Іноді щось дійсно вдається з другого разу. Але частіше це нагадує не магію, а творчу археологію. Копаєш, бурчиш, видаляєш — і раптом: «О! Живе».

Тобто звичайна людська творчість. Просто з новим інструментом.

І як з будь-яким інструментом, тут також важливо, чи є в людини живий контакт із процесом. І чи результат відповідає кількості витрачених нервів, часу й ресурсів.

Бо навіть на велосипеді просто так не поїдеш. Потрібно трохи практики, терпіння й цікавості. А потім уже приходять вітер і рівновага. Інакше просто битимеш педалі й сваритимеш велосипед за те, що той «не їде як треба».

Іноді мені здається, що Григорій Савич зі своєю «сродною працею» у всій цій історії з нейромережами найбільше цікавився б не технологією, а тим, чи світяться в людини очі під час роботи й чи намагається вона створити щось, у чому є душа.

Навіть велосипед не любить, коли стосунки з ним будують лише через агресію й претензії

Ми трохи боїмося нейромереж. Але водночас уже давно живемо так, ніби самі мали б бути машинами.

Швидше. Продуктивніше. Без пауз. Без права зависнути біля вікна на кілька хвилин і просто подивитися на горизонт.

У якийсь момент людство так розігнало темп, що наші нейродоріжки в головах почали нагадувати перегріту електропроводку.

Ніби всередині постійно щось іскрить, блимає, перевантажується. Якісь контакти ледве тримаються, а нервова система тихо мріє, щоб її нарешті перестали смикати що три секунди.

І, можливо, саме тому вся ця розумна техніка — від пралки й пилососа до ШІ — з’явилася не лише для «ледачих». А для того, щоб у людини нарешті було трохи часу побути людиною. Видихнути. Поспати. Почитати книжку. Подумати.

Декому хочеться, щоб усе було «по-старому». Але патерни багатьох людей уже не витримують цього темпу. Тому для когось ШІ — не забаганка, а подушка безпеки для перегрітої нервової системи.

До того ж тоталітарні системи теж не дрімають. У них свої нейромережі, свій темп і дуже слабка любов до свободи.

Психіка — це теж тил

Особливо гостро це питання стоїть зараз, коли дедалі частіше говорять про когнітивний домен — простір, де боротьба давно ведеться не лише за території, а й за нервову систему, увагу, здатність людини мислити — і зрештою за саму демократію.

І країна-агресорка це чудово розуміє.

Страх. Паніка. Інформаційний шум. Втома. Нескінченне «терміново». Це теж зброя.

І ось тут ШІ для декого стає не «підміною живого», а радше підтримкою там, де життя починає буксувати.

Бо якщо без ілюзій, то психіка теж потребує опори. Просто щодо тіла суспільству чомусь легше це зрозуміти.

Коли болить спина — люди йдуть до спеціаліста. А коли роками іскрить нервова система — часто просто починають воювати в коментарях.

Не кожна людина, яка сперечається в коментарях, насправді сперечається лише по темі допису

Телевізор можна вмикати відповідально. А можна так, що він повністю окуповує свідомість.

Соцмережі можуть допомагати комунікувати. А можуть перетворювати життя на нескінченний дофаміновий тир.

І ШІ тут нічим принципово не відрізняється.

Як і будь-який інший інструмент, він може як допомагати людині, так і забирати її увагу.

Саме тому питання не в самій технології. Питання в тому, що ми з нею робимо.

Можна генерувати фейки й пластиковий контент просто конвеєрно. А можна використовувати сучасні інструменти як спосіб пришвидшити рутину, звільнити час і структурувати хаос.

Але навіть найкраща технологія не зробить текст живим, якщо в ньому немає думки. Не витягне фільм без історії. Не вигадає музиці душу.

Щоби щось опанувати, потрібні не лише критика, а й бажання зрозуміти, як воно працює

ШІ — це не магія з космосу. Це тисячі людей, роки роботи й величезна кількість людського інтелекту, вкладеного в код.

Тільки щоб цей інструмент працював у твоїх руках, його треба хоча б не ненавидіти. Бо якщо ти ненавидиш гітару, трактор чи хлібопічку — навряд чи вийде щось добре.

Недарма ж кажуть: готуй із серцем.

Технології не скасовують людину. Але можуть підсвітити, ким ми вже є

ШІ може допомогти впорядкувати думки й розкласти ідеї по поличках, підказати синоніми чи розставити в правильних місцях тире. Але не проживе замість автора його досвіду. Не відчує того клубка емоцій, із якого народжуються сумніви, рішення й тексти. І точно не знатиме тих мук сумління, через які людина потім переписує один абзац десять разів, поки той нарешті не оживе.

І якщо чесно, це добре.

Бо сьогодні проблема не в тому, що машини стають розумнішими. Проблеми починаються тоді, коли люди перестають користуватися власним розумом.

Можливо, головне питання XXI століття — не «наскільки розумними стануть машини», а чи зможуть люди з допомогою цих машин відстояти свободу та гідне людське життя.

А щодо тире — то це теж трохи про свободу. Про повітря. Про спосіб дихати в тексті. Робити паузи й не задихатися від суцільного потоку слів.