Бурхливе минуле Сонячної системи — дослідники знайшли ознаки давнього удару, який вразив Місяць.

Про удар свідчать крихітні кристали.

Мікроскопічні кристали, виявлені в метеориті, розкрили таємничу епоху в історії руйнівних зіткнень у Сонячній системі. Ці частинки настільки малі, що їх важко побачити без мікроскопа, але науковці під керівництвом планетолога Керолін Кроу з Університету Колорадо в Боулдері вважають, що вони виникли внаслідок удару астероїда об Місяць 3,5 мільярда років тому, повідомляє Science Alert.

Місце цього зіткнення залишається невідомим. Проте вчені зазначають, що ці зерна — мінерал, багатий на цирконій, відомий як бадделеїт, — могли утворитися лише за умов екстремально високих температур, що свідчить про величезну силу зіткнення.

Дані, отримані з Землі та астероїда Веста, містять сліди потужних зіткнень приблизно в той же період. Це, на думку науковців, дозволяє припустити, що 3,5 мільярда років тому внутрішня частина Сонячної системи залишалася неспокійним середовищем.

«Цей новий вік зіткнень, включений до колекції подій зіткнень Землі, Місяця та Вести, надає беззаперечні докази тривалого бомбардування внутрішньої частини Сонячної системи після епохи формування басейнів», — заявили вчені.

У молодій Сонячній системі відбулося безліч бомбардувань, під час яких «космічні камені» вдарялися об інші об’єкти. Особливо інтенсивним був період Пізнього інтенсивного бомбардування, який, згідно з кількома джерелами, відбувся приблизно 4,1–3,8 мільярда років тому. Ймовірно, його викликала зміна архітектури гігантських планет Сонячної системи, що призвело до активного падіння астероїдів на інші тіла.

На Землі сліди падіння астероїдів приховані через ерозію, тектонічну активність та геологічні процеси. Проте деякі з них збереглися, що свідчить про те, що наша планета зазнавала інтенсивного бомбардування й у пізніші часи.

Однак додаткові свідчення можна знайти на Місяці. Тут немає ерозії, але існує інша проблема: кратери зберігаються дуже довго, перекриваючи один одного, тому розібратися в їхній історії досить складно.

Водночас сліди зіткнень розташовані досить близько до місячної поверхні, щоб потрапити на Землю у вигляді метеоритів. Одним із таких метеоритів є Northwest Africa (NWA) 12593 — фрагмент Місяця, знайдений у Малі. Він містить сліди трьох окремих зіткнень. Найостанніше з них — це зіткнення, внаслідок якого він впав на Землю, сталося в невідомий час.

Перед цим удар перетворив частину поверхні Місяця на брекчію — тип породи, що складається з безлічі фрагментів, склеєних дрібнішими частинками. Вона поширена в зонах ударів, де величезний тиск руйнує породи й зварює фрагменти назад у нові конфігурації, немов мінеральний Франкенштейн.

І третій удар. Науковці виділили 21 зерно бадделеїту — мінералу, особливо корисного для ідентифікації ударних подій, оскільки він зберігає фази діоксиду цирконію — кубічну та тетрагональну — які можуть утворюватися лише за надзвичайно високих температур. У семи зернах дослідники виявили кубічний діоксид цирконію, що свідчить про те, що зерна виникли при температурах, що перевищують 2370 градусів Цельсія.

Науковці вважають, що це була подія, відмінна від тієї, в результаті якої утворилася брекчія.

Дослідники визначили вік зерен, вимірявши вміст свинцю в них. Аналіз показав, що зерна утворилися приблизно 3,486 мільярда років тому. Тобто приблизно в той же час, коли відбулися удари, сліди яких були знайдені в австралійській пустелі Пілбара та Південній Африці, вік яких оцінюється у 3,48 та 3,47 мільярда років відповідно.

Крім того, колекція метеоритів, що походять з астероїда Веста, містила породи, які свідчили про серію виразних, чітко визначених ударних подій у період від 3,85 до 3,47 мільярда років тому.

У сукупності ці дані дають підстави припустити, що бомбардування могло тривати сотні мільйонів років після загальновизнаного періоду пізнього інтенсивного бомбардування.

Нагадаємо, дослідники вважають, що в далекому минулому в Сонячній системі могла існувати ще одна планета. Ймовірно, вона була розмірами приблизно з Марс, але загинула в результаті космічної катастрофи. І вчені могли б ніколи про неї й не дізнатися, якби не виявили її уламки на Землі.