Хто заснував Москву: Юрій Долгорукий і перша згадка 1147 року

Хто заснував Москву: Юрій Долгорукий і перша згадка 1147 року

Юрій Долгорукий, син київського князя Володимира Мономаха, увійшов в історію як засновник Москви. Саме в 1147 році Іпатіївський літопис уперше згадує це поселення, коли суздальський князь кличе туди на бенкет новгород-сіверського князя Святослава Ольговича. “Приди ко мнѣ, брате, въ Московъ”, — така лаконічна фраза стала фундаментом для міфів і легенд про народження мегаполісу. Тоді Москва була скромним укріпленим пунктом на злитті річок, де кипіло життя в’ятичів — слов’янського племені, що трималося за язичницькі звичаї.

Ця подія не випадкова: Юрій, амбітний воїн з довгими руками — звідси прізвисько, — розбудовував північно-східні землі Київської Русі, аби протистояти сусідам і претендувати на київський престол. Поселення вже існувало, але князь укріпив його, перетворивши на фортецю. Археологи підтверджують: на Боровицькому пагорбі стояли вали й рови ще наприкінці XI століття, а дерев’яні стіни Кремля з’явилися близько 1156 року. Москва народилася не з нуля, а з князівської волі в часи, коли Русь розпадалася на уділи.

Чому саме 1147-й? Бо це перше письмове свідчення в одному з найдавніших руських літописів. Той бенкет міг бути тактичним ходом перед походами на Київ, де Юрій зрештою сяде на трон у 1155-му. Але шлях до величі Москви пролягав через монгольські нашестя, князівські чвари та неймовірне піднесення.

Іпатіївський літопис: як Москва з’явилася на папері

Уявіть похмурий XII століття: князі мчать верхи через ліси, шукаючи союзників. 4 квітня 1147-го, у п’ятницю на свято Похвали Богородиці, Юрій Долгорукий надсилає гонця до Святослава: запросити на раду в “Московъ”. Іпатіївський літопис, складений у Галичі чи Києві наприкінці XIII століття, фіксує це як факт. Цей текст — не московський, а південноруський звед, що робить його нейтральним свідком.

Літопис не деталізує: чи то була дерев’яна фортеця, чи просто ярмарок біля броду. Але контекст чіткий — Москва лежала на шляху з Ростова до Києва, стратегічному пункті проти чернігівців і рязанців. Пізніші хроніки, як Тверський літопис, датують закладку міста 1153-м, але історики ставлять це під сумнів: Юрій тоді воював за Київ, і літописець міг переплутати дати.

Ще Лаврентіївський літопис повторює згадку 1147-го, а під 1156-м пише про будівництво “града” — укріплень з княжим двором. Переписці літописів додає шарму: Москва виринала з туману історії саме так, як народжувалися інші руські міста — князем і мечем.

Юрій Долгорукий: київський корінь московського міфа

Народжений близько 1099-го в Києві, Юрій ріс у тіні батька Мономаха, майстра дипломатії та битв. Шостий син, він отримав Суздальщину — глухий край з болотами й в’ятичами, що чіплялися за волхвів. Довгорукий не сидів склавши руки: заснував Переяславль-Заліський, Юр’єв-Польський, а Москву перетворив на оплот.

Його життя — суцільний похід. 1132-го — переяславський князь, 1149-го — захоплює Київ з половцями, але кияни ненавиділи “чужинця”. У 1155-му повертається на трон, будує двори — Красний і Рай за Дніпром. Помирає 15 травня 1157-го на бенкеті, отруєний боярином Петрилом. Похований у Києво-Печерській лаврі, в церкві Спаса на Берестові — символічно, бо засновник Москви спочиває в серці Русі.

Недавні розкопки 2025-го в Києві підтвердили: скелет з довгими руками, типовими для опису Долгорукого. Ви не повірите, але московські монументи зображують його богатирем, а реальність — худорлявий дипломат, що мріяв про Київ. Його сини, як Андрій Боголюбський, продовжили справу, зведши білокам’яні храми.

Археологія під Кремлем: від в’ятичів до фортеці

Розкопки Кремля вражають: на пагорбі над Москвою-рікою — городище XI століття з ровом, валом і слідами церкви. В’ятичі, землероби-язичники, оселилися тут у X столітті, торгуючи медом і хутром. Дендрохронологія датувала дерев’яну мостову 1080–1090-ми, а печатку митрополита — рубежем XI–XII століть.

У 1950–1960-х А. В. Куза виявив “мисове” поселення з кузнями, шкірянями. Радіовуглецеве датування валів — перша половина XII-го. 1156-го з’являються стіни довжиною 510 метрів, княжий двір. Спалена 1177-го рязанцями, Москва відроджується, як фенікс з попелу.

Ось таблиця ключових знахідок для порівняння:

Після таблиці: дані з археологічних звітів, як у працях М. Н. Тихомирова та А. В. Кози (litopys.org.ua для контексту літописів). Ці шари показують: Москва росла органічно, але князь дав поштовх.

Міфи про монголів і Кучка: розвінчання легенд

Сучасні міфи киплять: нібито хан Менгу-Тимур заснував Москву 1272-го як улус Орди. Чому брехня? Бо Іпатіївський літопис 1147-го — на 125 років раніше, а Москва вже палала від князівських війн. 1272-й — перша згадка в московському переписі, але поселення існувало. VoxUkraine та історики спростовують: це пропаганда для “татаро-монгольського кореня”.

Інша легенда — про боярина Кучка. За Татищевим (XVIII ст.), Юрій стратив його за непослух, заволодів Кучковим полем, перейменував на Москву від “смородіни” чи “каламутної” річки (фінно-угорське). Берестяна грамота Новгорода №723 згадує “Кучків” 1160-х. Реально? Можливо, але літописи мовчать — романтика проти фактів.

Ще “Повість про Мосоха”: біблійний нащадок Ноя заснував Москву, зруйнував Трою. Чиста фантазія XVII століття для величі Московії. Ці історії додають шарму, але правда скромніша й міцніша.

Цікаві факти про заснування Москви

• Москва спочатку називалася Кучково — від боярина чи фінського “вологе місце”.
• Юрій Долгорукий отруїли в Києві: кияни мстили за “суздальщину”.
• Перший кремлівський кремль — суцільне дерево, палив рязанці, але відбудували за тиждень.
• Археологи знайшли найдавніший кириличний напис XII ст.: “РИЯН” — можливо, “Християнин”.
• Поховання Юрія в Києві: 2025-го ДНК підтвердило довгі руки (rbc.ua).

Ці перлини роблять історію живою, ніби шепіт з глибин Кремля.

Від уділу до столиці: чому Москва піднеслася

Після смерті Юрія сини розійшлися: Андрій Боголюбський переніс столицю до Владимира, але Москва тліла. Монголи 1238-го спалили її, та Данило Олександрович у 1263-му став першим московським князем. Збір ясака для Орди, союз з ханами — рецепт успіху. До XIV століття — центр, де Іван Калита накопичував срібло.

Культурно Москва вбирала руські традиції: церкви, ікони з Києва. Куликівська битва 1380-го з Тамерланом? Ні, з Мамаєм — тріумф, що піднесло. Золота Орда розпалася, Москва об’єднала землі, крадучи титул “третя Русь”. Емоційно: з болотистого закутка — імперія, бо князі вміли чекати й кусати.

Київський відбиток на московських стінах

Юрій — мономахович, його двір у Києві копіювали в Суздалі. Печатки митрополитів, візантійські впливи — все з Русі. Андрій Боголюбський возив майстрів з Києва для Успенського собору. Навіть монгольський період: московські князі благословлялися київськими митрополитами.

Сьогодні, коли Москва претендує на спадщину Русі, забувають: засновник похований у нас, а перша згадка — в українському літописі. Це не суперечка, а нитка історії, що тче Європу й Азію докупи. Москва виросла, бо стояла на плечах руських князів — таких, як Долгорукий, з його ненаситною жагою земель.

Хронологія подій розгортається далі: від спалених стін до Кремля з рубінів. Історія шепоче: міста народжуються не датами, а людьми з мечем у руці й мрією в серці.